У 910 році, при імператорі Левові Мудрому та патріарху Макарієві, візантійська імперія вела війну з сарацинами-мусульманами (в ряді джерел — з племенами русів) й Константинополю загрожувала небезпека.
У недільний день, 1 жовтня, під час всенішної, коли Влахернский храм був переповнений богомольцями, святий Андрій, Христа ради юродивий (Андрій, який споглядав це диво, був слов'янином, у молодості потрапив до полону й був проданий у Константинополі в рабство місцевому жителю Феогносту), о четвертій годині ночі, піднявши очі до неба, побачив що йде по повітрю Пресвята Богородиця, осяяна небесним світлом й оточена ангелами і сонмом святих (Богородицю супроводжували Іоанн Хреститель та Іоанн Богослов).
Димитрій Ростовський повідомляє такі подробиці про чудесне явлення:
Коли св. Андрій з Єпіфанієм споглядали це чудесне видіння, Богоматір молилася довгий час, обливаючи сльозами Свою Боговидне й Пречистеє обличчя. Закінчивши тут молитву, підійшла до престолу, молилася і тут за стоявший нарід. Після закінчення молитви, зняла з Себе сяюче як блискавка — велике й страшне покривало, яке носила на Пречистім чолі Своїм, й, тримаючи його з великою урочистістю Своїми Пречистими руками, розпростерла над усім стоявшим народом. Здивовані ці мужі досить довгий час дивилися на це розпростерте над народом покривало, та сяючу як блискавка «славу Господню». Й доки була там Пресвята Богородиця, видно було покривало; а коли відійшла Вона, зробилося й воно невидиме. Але взявши його з собою, Вона залишила благодать тим, що булим там".
