Свято-Вознесенська парафія УПЦ КП Донецька єп. м.Дружківка

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

---

ПРАВО НА ЖИТТЯ НЕНАРОДЖЕННОЇ ДИТИНИ – ПРАВОВИЙ ПОГЛЯД

Загальновизнано, що право на життя є природним правом людини, яке не може бути обмежене будь-якими нормативно-правовими актами. Це універсальне, невід’ємне, найголовніше право, що має абсолютну цінність світової цивілізації, є першоосновою усіх інших прав та задекларовано найвищою правовою нормою для суспільства, а в разі його втрати всі інші права втрачають свій сенс і значення. Проте, закріпивши право на життя, законодавці не вказали момент виникнення цього права, що потребує наукового обґрунтування і вирішення питання, чи володіє цим правом ще не народжена дитина. Життя є основним немайновим благом і найвищою соціальною цінністю суспільства, позбавлення якого є незворотнім та означає припинення існування особи. Отже, право на життя є об’єктивним природним правом. Без визнання якого всі інші права втрачають цінність та значення. Саме тому право на життя знаходиться під максимальним правовим захистом. Право людини на життя гарантує цілий ряд нормативно-правових актів як міжнародного (ст. 3 Загальної декларації прав людини; ст. 21 Конвенції про захист прав людини та основних свобод; ст.ст. 2, 23, 24 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права; ст.ст. 6, 10 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права; ст.ст. 1, 6 Конвенції про права дитини), так і національного характеру (ст. 27 Конституції України). Згідно з діючим законодавством момент народження є юридичним фактом, з якого виникає правоздатність, отже, в Україні за людиною визнано право на життя саме з цього моменту. Відповідно до природничо-наукових даних, життя передує народженню. Воно починається з моменту зачаття, з моменту злиття ядер чоловічої і жіночої статевих клітин, що утворюють єдине ядро. Із самих перших хвилин життя ембріон є носієм генетичних властивостей людини, яка повинна народитись. Саме з цього моменту починається розвиток людського організму. З народженням починається другий етап існування людини - етап перебування її в соціальному середовищі. Це свідчить про помилковість існуючої думки про те, що людське життя починається з його народження. У Законі України «Про охорону дитинства» зазначається, що «кожна дитина має право на життя з моменту визначення її живонародженою та життєздатною за критеріями Всесвітньої організації охорони здоров'я Аналізуючи зарубіжний досвід, зазначимо, що право на життя захищається з моменту зачаття у Польщі, Чехії, Німеччині, Ірландії, Словаччині та ін. країн, А отже 27 стаття Конституції України: «Кожна людина має невід’ємне право на життя» повинна відповідати цим даним, щоб право на життя було чинним завжди і всюди, і відповідало вихідним політико-правовим ідеям, закріплених в преамбулі. Відповідно момент виникнення права на нематеріальне благо (право на життя), закріплене в законодавстві, значно відстає від появи у людини самого цього блага (зародження життя), отже відповідно з фактом зародження життя і повинна державою надаватися правоздатність. Згідно зі ст. 1222 ч. 1 Цивільного кодексу України до осіб, які можуть призиватися до спадкування, відносяться зачаті за життя спадкодавця та народжені живими після відкриття спадщини. Охорона інтересів такої особи передбачена ст. 1298 ч. 2, згідно з якою, якщо заповіт складено на користь зачатої, але ще ненародженої дитини, видача свідоцтва про право на спадщину і розподіл спадщини між усіма спадкоємцями може відбутися лише після народження дитини. Слід зауважити, що стаття 1222 Цивільного кодексу України зачатих, але ненароджених дітей відносить до категорії «особи», а стаття 1298 Цивільного кодексу України називають їх спадкоємцями, а не плодом або частиною материнського організму. Слід відзначити те, що в ст. 110 ч. 2 Сімейного кодексу України міститься норма про неприпустимість пред'явлення позову про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини. Ця норма захищає жінку в період вагітності, а значить, і охороняє здоров'я матері і дитини. Таким чином, законодавець забезпечує право дитини що знаходиться в утробі матері жити і виховуватися в сім'ї. Право на утримання має і ненароджена дитина. Згідно зі ст. 84 ч. 1 Сімейного кодексу України дружина має право на утримання від чоловіка під час вагітності. Та згідно зі ст. 85 СКУ п. 1право дружини на утримання припиняється в разі припинення вагітності. Таким чином, законодавець, захищаючи інтереси дружини в період вагітності, тим самим охороняє і інтереси зачатої, але ненародженої дитини, батьком якого юридично є платник аліментів. Згідно зі ст. 30-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення в якості санкцій за адміністративні правопорушення вагітним жінкам не призначаються громадські роботи та не застосовується адміністративний арешт. Тобто законодавець захищає здоров’я жінки в період вагітності, а тим самим і право ненародженої дитини на життя. Та ж сама стаття 281 ЦК України яка гарантує фізичній особі право на життя (частини 1 і 2), одночасно дозволяє здійснювати штучне переривання вагітності (частина 6), звужуючи таким чином застосування ст. 27 Конституції України тільки до вже народжених людей. Колізія в згаданих формулюваннях Цивільного кодексу спостерігається і в наступному: ч. 2 ст. 25 ЦК України обумовлює захист в окремих випадках інтересів зачатої, але ще ненародженої дитини (йдеться про майнові і спадкові питання). В даному випадку, по-перше, зачата дитина виразно називається тут дитиною, а по-друге, якщо ненароджена дитина має «інтереси» (майнові чи спадкові), то вона є людиною. Значить, усі норми, які дозволяють та регламентують «переривання вагітності», насправді дозволяють вбивство людини, а тому вони – злочинні. Як зазначено в Декларації прав дитини «дитина, внаслідок її фізичної і розумової незрілості, потребує спеціальної охорони і піклування, включаючи належний правовий захист як до, так і після народження». Вищенаведене лише підтверджує, що згадані статті Цивільного кодексу України (ст.ст. 25, 281 ЦК України) дискримінують людей за стадією їхнього розвитку. А це суперечить конституційній правовій нормі щодо права людини на життя (ст.ст. 3, 21,27), а також ст. 22 Конституції України, якою встановлено заборону звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів. З урахуванням вищевикладеного, просимо: - прийняти ст. 27 Конституції України в такій редакції: «Кожна людина має невід’ємне право на життя від моменту зачаття і природної смерті». - переглянути чинне законодавство, яке дозволяє здійснювати штучне переривання вагітності; - підготувати відповідні зміни та доповнення і внести їх до Цивільного кодексу України: скасувати ч. 6 ст. 281 ЦК України, та прийняти ч. 2. ст. 25 ЦК України в такій редакції: «Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її зачаття». - Внести відповідні зміни до кримінального кодексу України ст. 134 «Незаконне проведення аборту», посилити відповідальність за проведення кримінального аборту.

1 2 3 4 5 Категорія: Мої статті | Додав: юзя (26.07.2013)

Переглядів: 1689 | Рейтинг: 5.0/1

Всього коментарів: 0

Имя *:
Email *:
Код *: