| Календар |
|---|
|
|
Свято-Вознесенська парафія УПЦ КП Донецька єп. м.Дружківка
Каталог статей
ЯК ПОТРІБНО ПОВОДИТИ СЕБЕ У ХРАМІ, ТА УСЕ ПРО ХРАМ І ІКОНИ ДО ЯКИХ ЗВЕРТАЄМОСЬ У МОЛИТВІ І ЗА ЩО МОЛИМОСЬ.
ПРАВИЛА ПОВЕДІНКИ У ХРАМІ
Людям, які йдуть до храму, потрібно знати, що Церква – це особливий світ із своїми правилами і установленнями.
На шляху до храму потрібно читати молитву «Богородице Діво, радуйся…», або молитву Ісусову. Якщо ви йдете іще з ким-небудь – не слід вести розмови на житейські теми, щоб це не відволікало вас від головного – молитовного настрою перед Богослужінням.
Про одяг і зовнішній вигляд тих, що відвідують храм.
Храм – це не тільки дім молитви, але і місце особливої присутності Бога, і подібно до того, як, ми збираючись в гості, ми стараємося виглядати достойно, так і приходячи до Церкви, слід пам’ятати, до Кого ми приходимо і Хто споглядає на нас. Людина, яка уважно слідкує за станом своєї душі, обов’язково замітить, що і від одягу залежить її поведінка, думки, побажання. Строгий одяг багато до чого зобов’язує.
Жінки не повинні приходити до храму в штанях, в коротких спідницях, в кофтах і блузках без рукавів (з відкритими руками), з косметикою на лиці. Особливо недопустима помада на губах. Голова жінки повинна бути покрита хусткою, косинкою або шарфом.
Чоловіки перед входом у храм зобов’язані зняти головний убор. Неможна з’являтися в храмі у майках, шортах, спортивному одязі.
Як вести себе з бідними людьми перед храмом.
Роблячи добро ближньому, кожен повинен пам’ятати, що Господь не залишить і його самого. «Чи думаєш, що той, хто годує Христа (тобто бідних), - писав святий Августин, - не буде нагодований Христом?» Адже в очах Господа ми із-за своїх гріхів, можливо виглядаємо страшнішими і убогішими, аніж всі ці бідні, які живуть за милостиню.
Не слід спокушати себе думкою, що бідні заробляють не менше нас, а іноді і одягнені не гірше нас. З кожного Господь спитає в першу чергу за його справи. Ваша справа в даному випадку – проявити милосердя.
Якщо ви бачите, що перед вами бідні, які весь заробіток витрачають на випивку, дайте їм не гроші, а продукти: яблука, печеня, хліб і т.д.
Про поведінку у храмі.
Приходити до храму потрібно за десять – п’ятнадцять хвилин до початку богослужіння. Цього часу зазвичай буває досить, щоб подати записку, купити і поставити свічки і прикластися до ікон.
Підходячи до храму, благочестиві християни, звертаючи погляд на святі хрести і куполи храму, чинять хресне знамення і поясний поклін. Піднімаючись на паперть, знову тричі осіняють себе хресним знаменням з поклонами.
Зайшовши в храм, слід зупинитися поблизу дверей і вчинити три поклони з молитвою : Боже, милостивим будь до мене грішного.
Після цього подають записки, прикладаються до ікон, ставлять свічки і займають зручне місце, стоячи з благоговінням і страхом Божим.
За древнім звичаєм чоловіки стоять з правої сторони, жінки – з лівої, залишаючи вільним прохід від дверей до Царських врат.
Крім цього, і по сьогоднішній день можна спостерігати благочестиве правило, коли жінки пропускають в перед чоловіків під час Єлеєпомазання, Причастя, прикладання до святкової ікони і Хреста.
Після закінчення служби, виходячи з храму прочитується таж сама молитва, що і при вході до храму.
Перебуваючи у храмі Божому, належить пам’ятати, що ми знаходимося в присутності Господа Бога, Божої Матері, святих ангелів і святих.
Потрібно боятися вільно чи невільно образити своєю поведінкою тих що моляться і ті святині, які оточують нас в храмі Божому.
Якщо ви прийшли до храму під час Богослужіння, краще стриматися від того, щоби, протискуватися скрізь тих що моляться, ставити свічки перед іконами. Свічка – це жертва Богу, але в даному випадку треба пам’ятати, що більш угодною є інша жертва – «дух упокорений», смиренне усвідомлення своєї гріховності перед Господом.
По можливості, стримуйтеся від зауважень, якщо, звичайно, немає явного хуліганства або кощунства. Тому хто порушує норми поведінки зауваження слід робити в делікатній формі, без роздратованості і підвищення голосу.
Недопустимим є ходіння по храмі під час служби, тим більше розмови.
Під час богослужіння в православній Церкві моляться стоячи. Сидіти дозволяється тільки в особливих випадках: неміч, хвороба.
Забороняється заходити до храму з тваринами та птахами.
До ікон належить прикладатися, залишаючи в стороні великі сумки.
Підходити до Чаші під час Причастя потрібно з схрещеними руками на грудях – права поверх лівої.
Під час кадіння храму не слід повертатися слідом за священником і ставати спиною до вівтаря.
Під час відкриття і закриття Царських врат потрібно поклонитися.
Тим хто курить забороняється курити навіть на вулиці в межах церковної огорожі.
Чи можна виходити з храму до закінчення служби?
Службу потрібно відстояти від початку до кінця. Служба – це не повинність, а жертва Богу.
Треба пам’ятати, що йти з богослужіння без крайньої потреби або з-за невідкладних обставин – гріх перед Богом.
Закінченням ранкового богослужіння являється вихід священника з хрестом. Цей момент носить назву відпусту. Під час відпусту віруючі підходять до Хреста.
Церква заповідає нам розходитись із храму в благоговійному мовчанні, з вдячністю Богу, який сподобив нас бути присутніми в храмі, і з молитвою, щоб Господь дарував можливість до кінця нашого життя відвідувати Його святий дім.
Свічка
Що насамперед робить людина, котра переступає поріг храму? В дев’яти випадках із десяти — підходить до свічного ящика. З маленької воскової свічки починається наше практичне християнство, входження у Церкву. Неможливо уявити собі православний храм, у якому не запалюють свічок...
Тлумач Літургії блаженний Симеон Солунський (XV ст.) говорить, що чистий віск означає чистоту і нескверність людей, які його приносять. Він приноситься на знак нашого каяття в упертості та свавіллі. М’якість і податливість воску символізує нашу готовність бути слухняними Богу. Горіння свічки означає обоження людини, її перетворення на нову дією вогню Божественної любові.
Крім того, свічка — це свідоцтво віри, причетності людини до Божественного Світла. Вона виражає полум’я нашої любові до Господа, Матері Божої, Ангелів або святих. Не можна ставити свічку формально, із холодним серцем. Зовнішня дія повинна супроводжуватися молитвою, хоча б найпростішою, своїми словами.
Запалена свічка є атрибутом церковних таїнств і треб. Її тримають у руках новоохрещені і ті, хто поєднуються Таїнством Шлюбу. Серед багатьох запалених свічок звершується чин відспівування.
Немає обов’язкових правил, куди і скільки ставити свічок. Їх придбання — невелика жертва Богу, добровільна і необтяжлива. Дорога велика свічка анітрохи не благодатніша за маленьку.
Ті, хто часто відвідують храм, намагаються по можливості поставити декілька свічок: до святкової ікони, що лежить на аналої посеред церкви; до образу Спасителя або Богородиці — про здоров’я своїх близьких; до Хреста на прямокутний свічник (канун) — за упокій спочилих. Якщо бажає серце, можна поставити свічку будь-якому святому або святим.
Буває так, що на свічнику перед іконою немає вільного місця, оскільки все зайнято свічками. У цьому випадку не варто заради власної свічки гасити іншу, краще трішки почекати, поки не звільниться місце або покласти свічу на свічник, щоб її поставили пізніше. Не потрібно бентежитися, якщо погасили вашу ще не догорілу свічку, — жертва вже була прийнята Богом.
Не потрібно слухати розмови про те, що свічку слід ставити лише правою рукою; що, якщо вона загасла, то настануть нещастя; що не можна обпалювати нижній кінець свічки для стійкості в лунці і т. ін. Церковних забобонів багато, та не варто всі їх брати до уваги.
Горіння людського серця потрібніше Богові, аніж воскова свічка. Наше духовне життя, участь в богослужіннях не обмежуються лише свічкою. Вона не позбавляє від гріхів, не поєднує з Богом, не дає сил до невидимої боротьби. Свічка сповнена символічного значення, проте нас рятує не символ, а справжнє єство — Божественна благодать.
Церковна записка
Коли подаєте поминальні записки, дотримуйтеся таких правил
1. Пишіть розбірливими, великими літерами хрещених людей. Зверху намалюйте хрест.
2. Вкажіть у записці — “за здоровя” або “за упокій”.
3. Імена пишіть у родовому відмінку (питання “кого?”).
4. Вказуйте повне ім’я, навіть якщо поминаєте дітей (наприклад, не Серьожі, а Сергія, не Поліни, а Аполлінарії).
5. Перед іменами священнослужителів указуйте їхній сан, повністю або в зрозумілому скороченні (наприклад, архієп. Никона, ієрея Петра).
6. Дитина до 7 років називається немовлям, від 7 до 15 років — хлопця (дівчини).
7. Не слід писати прізвища, по батькові, звання, професії тих, кого ви поминаєте, та їхні ступені спорідненості по відношенню до вас.
8. Проте допускається включення у записку слів: “воїна”, “ченця”, “скорботного”, “хворого”, “подорожуючого”, “ув’язненого”, “учня”, “заблудлого”.
9. Не писати: “стражденного”, “озлобленого”, “дівиці”, “удовиці”, “вагітної”.
10. В записках про спочилих відзначте “новопреставленого” (від дня смерті до виповнення 40 днів), “приснопам’ятного” (покійний, що має цього дня пам’ятні дати), “вбитого”.
11. За тих, кого Церква прославила в сонмі святих (наприклад, блаженну Ксенію), молитися вже не потрібно.
У храмі за богослужінням поминають лише хрещених в церкві. На Літургії можна подати записки про здоров’я і за упокій на: 1) проскомідію — першу частину Літургії, коли за кожне ім’я, вказане в записці, із особливих просфор виймають частинки, які згодом із молитвою про прощення гріхів тим, кого поминають, опускають у Чашу, де вони омиваються Кров’ю Христовою; 2) єктенію — поминання привселюдно. Його зазвичай здійснює диякон. Після закінчення Літургії єктенійні записки в багатьох храмах поминаються повторно, на требах. Також можна подати записку на молебень або панахиду.
Як правильно хреститися
Сила хресного знамення надзвичайно велика. Часто в житіях святих знаходимо розповіді про те, як бісівські чари розсіювалися після хресного знамення. Тому ті, хто недбало, метушливо і неуважно хрестяться, насправді лише радують бісів.
Святитель Василь Великий писав: “В церкві все благовидо і по чину повинно бути”. Хресне знамення — видиме свідоцтво нашої віри. Щоб дізнатися, православний перед тобою чи ні, треба просто попросити його перехреститися, а по тому, як він це зробить і чи зробить взагалі, все стане зрозуміло. Пригадаємо із Євангелія: “Вірний в малому і у великому вірний” (Лк. 16: 10).
На жаль, доводиться бачити як віруючі люди, котрі багато років ходять у церкву, хрестяться недбало: один махає рукою навколо себе, ніби мух відганяє; інший склав пальці в щіпку, і здається, що він не хреститься, а обсипає себе сіллю; третій — з розмаху забиває пальці в лоб, немов цвяхи. Що вже говорити про найпоширенішу помилку, коли руку не дотягують до плеча, опускаючи десь біля шиї.
Як же потрібно правильно хреститися? Потрібно скласти докупи три перші пальці правої руки, що символізує єдність Святої Нероздільної Трійці. Два інші пальці (безіменний і мізинець) — щільно притиснути до долоні, символізуючи дві природи Іісуса Христа — Божественну і людську.
Спочатку складені персти поставляються на чоло (лоб), для освячення розуму; потім на чрево (живіт) — для освячення почуттів; після цього — на праве плече, а потім — на ліве, освячуючи тілесні сили. Опустивши руку, здійснюємо уклін. Чому? Тому що зобразили на собі Голгофський Хрест, і вклоняємося йому. Ще одна поширена помилка — уклін одночасно з хресним знаменням. Робити цього не слід.
В деяких книгах при описуванні хресного знамення нижній кінець хреста пропонується покладати на грудях. Це неправильно, бо у такому разі хрест виходить перевернутим.
Хресне знамення супроводжує віруючого всюди: ми хрестимося, пробудившись від сну і лягаючи спати, виходячи з дому і входячи у храм, перед і після їжі. Хрест Христовий освячує собою все і вся, і тому зображення його віруючим на собі — спасительне і душекорисне.
якій іконі про що молимось Часом бувають у житті ситуації, коли людині залишається сподіватися тільки на допомогу Божу. Але й просто помолитися на благо рідних і близьких ніколи не зайве. Часто приходячи в храм чи церква, ми бачимо перед собою безліч ікон. На всіх зображені святі, яким моляться про різні речі. Вважається, що у кожної ікони потрібно молитися з певними проханнями. Але люди, не обізнані в релігійних правилах, рідко коли знають призначення кожної ікони. Ми розповімо вам, який іконі про що молитися:.
-«Трійця» — одна з чудотворних православних ікон, найголовніша святиня Троїце-Сергієвої Лаври. Біля неї моляться про найголовніше і важливе в житті, про те, що може вплинути на всю подальшу долю людини. Молитися біля неї треба людям, які втратили надію і не знаходять виходу зі складної ситуації. Перед молитвою чітко продумайте своє прохання. Молитися Троїце потрібно після покаяння і вознесіння хвали Господу.
«Спас Нерукотворний» — ікона, що володіє сильною енергетикою. На ній зображений Спаситель, до якого слід звертатися з проханнями врятувати душу, вказати шлях істинний, зцілитися і позбутися поганих думок. Милості можна просити як для себе, так і для інших, але спочатку потрібно покаятися і прочитати «Отче наш». Цей образ є в кожному храмі, але якщо хочете домогтися більш сильного ефекту, відправляйтеся в храм, названий його ім’ям.
«Спас Вседержитель». Її просять зберегти членів родини.
«Розп’яття» допомагає захистити будинок від злодіїв і покарати злочинців.
«Спас в терновому вінку» допомагає подолати всі перешкоди на шляху порятунку душі.
Ікона Божої Матері. Вона має багато варіантів — Володимирська, Казанська, Іверська і т.д. У кожної з них своє особливе призначення. При бажанні Ви легко зможете дізнатися, в чому суть кожної, ми ж зараз розглянемо найвідоміші. Який іконі Божої Матері про що молитися? До Володимирської ікони Божої Матері звертаються тоді, коли потрібно прийняти важливі для багатьох людей рішення, також їй моляться перед важливими подіями в житті. Часто до Володимирської Ікони Божої Матері звертаються, коли країна в небезпеці. До Казанської Ікони Божої Матері волають з проханнями зберегти рідних і близьких, які беруть участь у військових діях. До Іверської Ікони Божої Матері звертаються з проханнями про статок, захисту від темних сил, хвороб, наклепів і ворогів. Це ікона — хранителька. До Тихвінської Ікони Божої матері звертаються з проханнями вказати вірний шлях і зберегти людини в дорозі. Ця ікона — путеводітельніца.
«Остробрамської» допомагає знайти і зберегти щастя подружньої пари. Також їй моляться про те, щоб сторонні люди не втручалися у відносини наречених.
«Віра, Надія, Любов» дарує людям мудрість, допомагає зміцнити в людських серцях віру, надію і любов, а також дає сили для подолання важких життєвих перешкод.
«Стягнення загиблих». Їй моляться про здоров’я, благополуччя і щастя дітей, а також про повернення в сім’ю заблукалих чад (діти, які потрапили в секту, зазнали сильної наркотичної та алкогольної залежності і т.д.).
«Помічниця в пологах». Їй моляться про благополучної вагітності, про те, щоб мати і майбутня дитина були здорові.
«Годувальниця» допомагає зберегти здоров’я новонародженого. Також її просять про те, щоб у матері було достатньо молока, щоб вигодувати немовля.
«Нев’янучий цвіт» допомагає зберегти жіноче здоров’я, цнотливість і чистоту на довгі роки. Їй моляться про жіноче благополуччя.
«Розчулення». Їй моляться про благополучне, щасливому і гідному заміжжя, про хороших наречених.
«Всецариця (Пантасса)». Надає могутню зцілююче вплив. Їй моляться про позбавлення від хвороб, в тому числі невиліковних. Також їй моляться батьки про позбавлення своїх дітей від різного роду залежностей.
«Благоуханний Колір» допомагає зберегти чистоту думок, прожити праведну і щасливе життя. Також сприяє вирішенню сімейних проблем, позбавлення від хвороб і вірного пошуку мети і сенсу життя.
«Микола Угодник Чудотворець». Одна з найвідоміших і шанованих ікон у світі. Їй потрібно молитися тим, хто по життю чи по роботі багато подорожує або часто знаходиться в дорозі. Їй моляться моряки, рибалки, льотчики, мандрівники і мореплавці. Крім того, Микола Чудотворець — заступник несправедливо скривджених, жінок, дітей, жебраків, несправедливо засуджених та ув’язнених. Тому всі ці категорії населення можуть звертатися до Ікони Миколи Чудотворця зі своїми проханнями.
«Святий великомученик Пантелеймон». Цією іконі моляться про зцілення від хвороб.
«Несподівана радість». До неї звертаються з проханнями простити гріхи, зцілити від хвороб (зокрема, від хвороб вух і від глухоти). Просять за здоров’я дітей, про збереження шлюбу в любові та злагоді.
«Семистрільна». На цій іконі зображена Богородиця, пронизана сімома стрілами — трьома з правого і чотирма з лівого боку. Ця ікона має відому різновид під назвою «Пом’якшення злих сердець». Їй моляться про примирення ворогів, про відновлення миру в родині і між близькими людьми. Її можна брати з собою на важливі справи.
«Невипивана Чаша». У цієї ікони просять про зцілення від згубних залежностей, таких як пияцтво, наркоманія, азартні ігри.
«Цілителька». Одна з найдавніших. Біля неї моляться про зцілення тіла і душі. Вона оберігає від бід, осуду, скорботи, допомагає у звільненні ув’язнених.
«Знамення». Їй моляться про збереження миру і дружби в сім’ї, захисту від недоброзичливців, чародійства і чаклунства.
«Відчайдушних єдина надія». Її просять про процвітання і благополуччя. Ще вона допомагає врятуватися від відчаю і знайти вихід з різних життєвих потреб.
«Троєручиця». Ікона допомагає знайти душевний спокій.
«Скоро-Послушниця». У неї просять про невідкладну допомогу, про зцілення тіла і душі від хвороб, зокрема, від сліпоти, паралічу та онкології.
«Блаженна Матрона». Шанована ікона сучасності. У неї можна просити допомоги по будь-якому тяжкому питання.
«Споручниця грішних» допомагає вимолити прощення своїх гріхів перед Господом.
«Петро і Февронія». Молитви біля неї допомагають знайти сімейне щастя і благополуччя, також її можна просити про народження дитини.
«Сергій Радонезький». Цей святий — покровитель всіх, хто навчається. У цієї ікони можна просити благословення на новий навчальний рік, а також допомоги в освоєнні нових знань.
«Серафим Саровський». У цієї ікони моляться ті, хто потребують підтримки і опорі. Допомагає зцілитися від захворювань, дарує втіху.
«Святий великомученик Георгій Побідоносець». Цією іконі можна молитися про благополуччя рідної землі, дітей, сім’ї. Вона допомагає втамувати печалі і скорботи. Також Георгій Побідоносець — захисник домашніх тварин, тому його можна просити зберегти їх від нападу диких звірів.
«Ангел-охоронець» допомагає позбутися потреби і хвороби кожному хрещеному християнину. Молячись цій іконі, людина звертається до свого Ангелу-хранителю, який рятує його від гріхів, бід і напастей.
Тепер Ви знаєте, який іконі про що молитися. Це далеко не всі ікони, які можна зустріти в православних церквах і храмах. Дуже багато ікон названі іменами святих, канонізованих церквою з різних приводів. Ви також можете молитися і їм. Про призначення кожної можна дізнатися прямо в храмі, а також зі спеціальної літератури. І пам’ятайте: головне у Вашій молитві — це щирість і чистота прохань. Ваші бажання не повинні обмежувати благополуччя інших людей, інакше святі можуть Вас покарати.
Ви прийшли до храму 1. Походження слова «Церква»
Слово «церква» походить від грецького «киріне», «кіріяке», (для якого посередником було германське «кіріно», сучасне німецьке «кірхе»), що означає Дім Божий, Господній, цебто святе місце, призначене для християнських богослужень і молитов.
Щоправда, молитись Богові можна скрізь, тому що Господь завжди чує наші молитви та звертання до Нього, бо він Всюдиприсутній. Про всюдиприсутність Божу пророк Давид говорить: «Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду - то Ти там, або поселюся в шеолі - ось Ти! Полину на крилах зірниці, спочину я на кінці моря - то рука Твоя й там попровадить мене і буде мене тримати правиця Твоя!» (Пс. 138, 7-10). А премудрий Соломон каже: «Дух Господній наповняє всесвіт. Він обіймає все» (Прем. 1,7).
Потрібно звернути особливу увагу на те, що слово «церква» має подвійне значення: 1. Як громада людей (Тіло Христове) і 2. Як місце, де збираються віруючі для богослужень і молитви[1].
2. Церква (Тіло Христове)
Церква - це установлена Богом громада людей, об'єднаних Православною Вірою, священноначалієм (ієрархією) і таїнствами. Церкву встановив під час свого перебування на землі Сам Господь Ісус Христос і обітував, коли сказав: «Збудую Церкву Мою, і пекельні сили не подолають її» (Мт. 16, 18). А апостол Павло сказав про Спасителя Ісуса Христа: «Бог Отець дав Його, як Голову Церкви, Який вище всіх. Церква - це Тіло Його». Від Ісуса Христа на Церкву і на тих, що належать до неї, постійно сходить Благодать Божа. Вона перебуває в Церкві і спасенно діє та навчає. Перед Своїм Вознесінням Христос пообіцяв учням, що зішле на них Духа Святого, що й сталося через 10 днів, у день П'ятидесятниці, Саме це був день народження Церкви Христової.
Церква не обмежується одним місцем, часом чи народом - вона включає вірних усіх часів, країв і народів. Всі члени Церкви рівні, незалежно від походження, стану чи позиції, які вони займають.
Православна Церква вірно зберігає все те, що передав їй Ісус Христос, апостоли, Отці та Вчителі Церкви, а також все те у справах віри й життя Церкви, що розкрили і затвердили керовані Духом Святим Вселенські Собори 3. Дія Церкви
Від колиски і до могили Церква веде нас, просвічує нам шлях, наставляє нас, благословляє, скеровує наші думки, почуття, бажання і добрі діла до однієї мети - вічного життя.
4. Церква (храм)
Храм - це місце проникнення молитов та глибоких духовних переживань. Шлях людини до Бога лежить через храм та його святині. Всі інші споруди на землі будуються для людей, а церква або храм будується на честь і славу Божу. Храм - це освячений дім Божий, в якому віруючі збираються для прославлення Бога в молитвах і богослуженнях.
У Старому Заповіті перший храм на честь істинного Бога був зведений Мойсеєм. Це було після того, як Господь явився йому на Сінайській горі. Цей храм був пересувний. Він мав вигляд намету, і тому його можна було складати й переносити з одного місця на інше. Він називався скинією. У 1017 році до Христа цар Соломон побудував в Єрусалимі кам'яний храм, за зразком храму Мойсеєвого, але в значно більших розмірах. Після повернення юдеїв з Вавилонського полону вони побудували в Єрусалимі новий храм на місці першого, зруйнованого Навуходоносором.
В Новому Заповіті першим християнським храмом була горниця, в якій Ісус Христос встановив Таїнство Святого Причастя (Мр. 14, 1). Після Вознесіння Христового храмом для апостолів була горниця в Єрусалимі, де вони перебували «на невпинній молитві, з жінками, і з Марією, Матір'ю Ісусовою, та з братами Його» (Діян. 1, 13-14) і де в день П'ятидесятниці на апостолів зійшов Дух Святий. Згадується також про дім матері Йоана, званого Марком, куди віруючі збирались на молитву (Діян. 12, 12). Взагалі спочатку християнські богослуження звершувались у приватних будинках християн, які будучи посвячені на служіння Богові, вже не служили місцем для житла людей, а називались "Божими храмами». В часи гонінь християни переважно збирались для молитви в таємних місцях, наприклад у печерех,катакомбах, на кораблях і ін
5. Храм, його складові частини, їх значення
За своїм зовнішнім виглядом християнські храми здавна будувались переважно у вигляді корабля, кола або хреста. Всі ці форми мають символічне значення. Форма корабля нагадує вірним, що навкруги них море життя, а Церква Христова спроможна привести людину до небесної пристані. Форма кола означає вічне існування Церкви. А форма хреста нагадує, що хрест є справжньою основою Церкви.
Храм найчастіше прикрашається кількома банями (куполами), що завершуються хрестами. Це означає, що Христос є Головою всіх християн, коли розп'ятий був на хресті. Кількість бань на святинях може бути від однієї до дванадцяти, і це теж має свою символіку. Одна баня символізує Єдиного Бога; дві - гармонійне з'єднання Божого і людського єства в особі Сина Божого Ісуса Христа; три бані вказують на Єдиного Бога у Святій Тройці; 4 бані – чотирьох Євангелістів; п'ять символізують Ісуса Христа й чотирьох євангелистів; сім бань - сім Святих Таїнств; дев'ять - дев'ять чинів ангельських; дванадцять бань пригадують про дванадцятьох апостолів.
Вхід у храм повинен бути з заходу, а вівтар - зведений до сходу, на знак того, що Церква Христова була заснована на Сході, бо там сталося все те, що Ісус Христос звершив на землі для спасіння людей. Тому вірні під час богослуження звертаються лицем до Сходу, де жив, проповідував Своє вчення, страждав, помер, воскрес і вознісся на небо Спаситель.
Всередині християнський храм поділяється на три головні частини. В цьому відношенні він має подібність до старозаповітнього храму, який також поділявся на три головні відділи або частини. Складові частини православного храму такі: притвор, середній храм і вівтар.
а) Притвор
Притвор (давня назва пронаос, портікус, паперть - це західна частина святині, від входу. До притвору вело троє дверей: царські посередині і двоє бічних. Притвор був розділений на дві частини: зовнішню (пронаос, або вестибюль) і внутрішню (трапезну). Зовнішня частина була призначена для тих, що за свої гріхи були відлучені від церкви і каялись. У цій частині притвору також стояли під час Літургії вірних оголошені, тобто ті, що готувались до Святого Хрещення. Внутрішній притвор називався трапезною, бо тут у деяких церквах, особливо в монастирях та Лаврах трапезували монахи. У внутрішньому притворі храму, згідно з Типіконом, повинні служитися такі богослужбові відправи: часи (Тип. пп. 2, 9), літія на вечірні (Тип. гл. 2), повечір'я (Тип. гл. 7), північниця (або полунощниця (Тип. Гл. 9) та деякі інші відправи. У теперішній час притвор має значення простих сіней, де священик читає спеціальні молитви, наприклад молитву над жінкою-породіллею на 40-й день.
б) Середній храм
Середній храм - це найбільша частина святині, де збираються християни під час Літургії та молитов. Ця середня частина святині, яку названо навою (від лат. «навіс» - корабель), була розділена колонами на три частини. Спереду нави, перед іконостасом, збудовано підвищення, яке називається солеєю. Середина солеї, де диякон читає Євангелію та виголошує єктенії, а священик - проповіді, зветься амвоном. Амвон - слово грецьке, означає «піднімаюсь». Тож, як бачимо, амвон знаходиться на солеї. Клірос - це краї солеї з північної та південної сторони, які служать місцем для читців та співаків. Це місце призначене для нижчих чинів церковнослужителів. Кліриками називаються особи, які повинні мати духовне знання. Так називаються вони тому, що складають особливий клас людей, вибраних (в давнину) по жеребу і посвячених на служіння Богові. Сьогодні кліриками називаються читці і співаки.
При кліросах звичайно ставлять хоругви, тобто знамена або знаки перемоги Ісуса Христа над смертю та християнської віри — над світом. На хоругвах зображується Воскресіння Господа; вони використовуються при святкових хресних ходах.Напроти царських воріт, в кінці нави, розміщені хори - підвищення для людей, що співають в хорі. Бо ж хор прикрашає церковний спів, яки й є невід'ємною частиною православного богослуження. Хором керує диригент (по-церковному - регент).
6. Вівтар. Його складові частини, їх значення
Третя головна частина храму називається вівтарем. Вівтар звичайно будується вище середини храму і відділяється від неї перегородкою -іконостасом, на якому малюються ікони, В давнину вівтар відділявся від середини храму тільки «кліткою», а іноді заслонювався «завісою». З бігом часу, особливо з IV століття, цю клітку почали викладати святими іконами. Особливо це ввійшло в необхідний вжиток, з VIII століття, після гоніння на святі ікони. З того часу у православних храмах вся перегородка, що відділяє вівтар від середньої частини храму, викладається іконами.
Вівтар означає «високий жертівник». Це слово латинське, складається з двох слів: «альта» - високий і «ара» - жертівник. Ця назва повністю відповідає цій частині храму, де приноситься найсвятіша безкровна жертва Тіла і Крові Господніх. Ця частина храму зображує собою саме «небо», де Богочоловік Ісус Христос з Пречистою Своєю Матір'ю та сонмом ангелів і святих перебуває у вічній славі і безперестанку піклується про віруючих, що живуть на землі. І так, як небо недоступне для земного житла, так і вівтар, по закону Церкви, повинен бути недоступним для осіб, які не мають особливого освячення. Бо тільки вибрані і посвячені у священичий сан - церковні служителі, можуть зо страхом входити до нього і там молитися. Тому вівтар і відділяється від інших частин храму стіною або перегородкою.
В самому вівтарі, в середині його, знаходиться Престіл, на якому таїнственно присутній Сам Христос, Цар Слави.
Святий Престіл має найбільше значення у вівтарі і взагалі в усьому храмі; як вже подано вище, - «місце невидимого перебування Самого Бога» і як Жертовник, на якому приноситься Найсвятіша Жертва Тіла і Крові Христових. Той дім, в якому немає святого Престолу, хоча б він і був молитовний, не є істинно храмом Божим. Рівно ж, якщо Престіл не освячений, то на ньому не можна приносити Безкровної Жертви, не можна звершувати Божественної Літургії. У відношенні до Самого Спасителя, Святий Престіл означає гріб, в якому Він був похований. На знак цього, а також і в пам'ять побудови перших християнських храмів на гробах святих мучеників, під Престолом складаються, як би в гріб, або «ковчежець», мощі святих мучеників.
В деяких святинях над престолом знаходиться опертий на чотирьох колонах балдахин (циборюм, по-грецьки: ківоріон; по-слов'янськи: сінь), який, за словами св. Йоана Золотоустого нагадує небо.
З лівого боку (у північно-західній частині вівтаря) від Престолу знаходиться Жертівник, на якому звершується проскомидія. Жертівником називається стіл, на якому під час звершення проскомидії приготовляються Святі Дари для Таїнства Святого Причастя. У відношенні до земного життя Спасителя жертовник означає Вифлеємську печеру - місце народження Ісуса Христа.
На жертівнику знаходяться такі святі сосуди:а) Дискос (з гр. діскос) - глибоке блюдо, на яке кладеться Святий Агнець, тобто та частина просфори, що на Літургії після призивання Святого Духа перетворюється на правдиве Тіло Христове. В різних місцях при відправі Святої Літургії дискос являє собою то вертеп, то ясла, де народився Христос, то гріб, в якому було поховане Його багатостражданне тіло.
б) Чаша (потір) - посуд для пиття. Це священний сосуд особливої форми, в який під час проскомидії вливається виноградне вино, з'єднане з водою, що на Літургії з призиванням Святого Духа перетворюється на правдиву Кров Христову.
Чаша і дискос під час Літургії переносяться з жертовника на Престіл для звершення Євхаристії.
в) Звіздиця (гр. остір) складається з двох металевих дуг, з'єднаних між собою гвинтиком. Звіздиця уведена в богослуження св. Йоаном Злотоустим для того, щоб на дискосі не змішувались часточки, зложені в певному порядку. Звіздиця означає ту звізду (зірку), яка привела мудреців до Вифлеему, до народженого дитятка Ісуса.
г) Копіє (гр. лонхі), що означає ніж з ручкою, гострий з обох боків, зроблений у вигляді копія. Вживається для виймання з просфори часточок ангця та проколювання його. Копіє знаменує собою те копіє (спис), яким римський воїн пробив бік (ребро) Ісуса Христа.
г) Лжиця (гр. лабість) - маленька ложечка з хрестиком на кінці (зверху) ручки. Вживається для причастя мирян. Лжиця символізує ті кліщі, якими серафим взяв вуголь від небесного Вівтаря, торкнувся ними уст пророка Ісайї та очистив їх (Іс. 6, 6). Вуголь Тіла і Крові Христових очищає тіло й душу вірних.
д) Губка (гр. моуса) - висушена морська водоросль, яка вживається для витирання св. сосудів та збирання часточок з дискоса. Вона символізує ту губку, якою воїни поїли Ісуса Христа оцтом, змішаним з жовчю.
е) Покрови. Вживаються для покриття дискоса і чаші, їх буває 3. Одним накривається дискос, другим - чаша, а третім - обоє разом (і дискос і чашу). Перші два називаються покрівці, а третій - покров. Покров і покрівці переважно називаються воздухами. Під час Символу Віри на Літургії священик великим воздухом (покровом) зворушує повітря, чим символізує землетрус, який стався під час Воскресіння Ісуса Христа. Порушення воздуха ще символізує віяння Святого Духа. Покрови на проскомидії символізують пелени Дитятка Ісуса. А після «Херувимської» їхнє символічне значення таке:
1) Сударь, котрим була оповита голова Ісуса Христа; 2) Плащаницю, якою, було оповите тіло Христа; 3) Камінь, привалений до дверей гробу.За жертівником ставиться хрест з Розп'яттям Спасителя і лампадка.
На святому Престолі завжди стоїть дарохранительниця, цебто скринька, в якій знаходяться часточки Святих Дарів для причащання хворих, а також напередсвячені Дари. Інакше дарохранительниця називається ковчегом і служить, як згадка про Ковчег Заповіту старозаповітньої Церкви, в якому зберігалась Божа Святиня.
На Святому Престолі завжди лежить Антимінс. Слово «антимінс» походить від грецького «замість» і латинського «стіл» і означає «що замінює Престіл». Так називається освячена хустина з зображенням покладення Спасителя до гробу (в давнину на антимінсі зображався хрест). Антимінс завжди освячується архиєреєм, а іноді посвячується замість Престолу, від чого й назва «що замінює Престіл». В антимінс вшито часточку святих мощів в пам'ять того, що храми в давнину будувались над мощами святих мучеників. Антимінс розкривається на Престолі тільки під час Літургії перед Херувимською піснею, і на ньому звершується таїнство освячення Дарів. Антимінс завжди завивається в іншу хустину, яка зветься «ілітон», тобто обгортка.
На Святому Престолі лежать також Святе Євангеліє та Животворчий Хрест.
Як вже зазначено вище, вівтар - це найсвятіше місце у храмі Божому, місце перебування Бога. Через те світським людям не належиться входити до святого вівтаря без конечної потреби. А якщо це вже необхідно, то слід конче схилити голову та осінити себе хресним знаменням, бо проходимо біля найсвятішого місця (докладніше про це все описано в п. 10)
7. Священнослужителі та церковнослужителі
Православне богослуження відправляють законно поставлені на це особи, що складають церковну ієрархію трьох ступенів: єпископи, священики та диякони.
Для відправи Літургії всі священно- та церковнослужителі підготовляються як духовно, так і тілесно.
Священнослужителі:
Єпископ (архиерей), як наступник апостолів, є головним керівником Церкви своєї області як духовно, так і адміністративно. Він рукополагає пресвітерів і дияконів та відповідає за них. Призначає настоятелів та інших духовних осіб, в разі потреби знімає їх. Єпископ звершує всі таїнства і всі богослужбові відправи, також освячує миро й антимінси. В Службах Божих він являє собою Христа Спасителя, і йому потрібно віддавати найвищу пошану.
Священик (пресвітер, що в перекладі з грецької означає «старший») з благословення свого обласного єпископа провадить пастирське служіння в дорученій йому парафії. Звершує всі богослужбові відправи і всі таїнства, крім таїнства священства. Священик у своїй парафії є пастирем, наставником і першим порадником своєї пастви. Він є духовним отцем і вчителем віри Христової та доброго християнського життя. Священик є ангел (вісник) Господа Вседержителя, як каже Господь через пророка Малахію (Мал. 2, 7), бо він є посередник між Богом і людьми, як і єпископ, та відповідає за доручену йому паству. Тому священикові треба віддавати велику духовну пошану заради Христа Господа.
Диякон. Диякон є найближчим помічником як єпископа (протодиякон), так і священика на богослуженні. Він також є помічником настоятеля в навчанні віри членів парафії. Диякони виголошують єктенії на богослужбових відправах, і тим самим стають устами народу в молитвах до Бога.
Дияконське служіння є перехідне, бо кожний диякон повинен готувати себе до вищого ступеня - священства. Тому й моральні обов'язки диякона не менші, ніж обов'язки священика: бути у всьому зразком для вірних. Диякон є освячений служитель Божий і через те заслуговує на добру пошану з боку вірних.
Церковнослужителі:
Дяк. Особа, що добре знає літургійний спів та устав богослужень. Виконує обов'язки читця та співака.
Регент (диригент). Особа, що керує церковним хором. Регент повинен мати музичну освіту та обов'язково знати устав богослужень.
Співці (хористи). Особи, що виконують церковний спів.
Паламар (пономар). Особа, що допомагає при богослуженні, наприклад: розпалює та подає кадило священикові та виконує інші функції. Повинен вміти дзвонити (у дзвін).
8. Як поводитись перед храмом
У попередніх розділах ми познайомили вас із значенням слова «церква», розповіли про храм та його походження, а також про його складові частини. А тепер ознайомтесь з правилами, які потрібно виконувати.
Підходячи до храму є звичай читати молитву: «Достойно є, і це є істина славити Тебе, Богородицю, завжди славную і пренепорочную і Матір Бога нашого. Чеснішу від херувимів і незрівняно славнішу від серафимів, що без істління Бога Слово породила, дійсну Богородицю, Тебе величаємо». Перед входом у храм належить тричі перехреститися з поклоном. Можна ще проказати іншу молитву: „Милосердя . Це вхожу Я прославляю Тебе . Амінь”
МОЛИТВА ПРИ ВХОДІ ДО ЦЕРКВИ
Милосердя двері відкрий нам, Благословенна Богородице, щоб ми, на Тебе надіючись, не загинули, а від усякого лиха Тобою визволилися. Бо Ти єси спасіння роду християнського.
Це входжу я до дому Твого Святого, Господи, щоб поклонитися Твоїй величності і вознести свою щиру молитву перед святим Твоїм Престолом, Владико світу. Стаючи перед Тобою, Господи, я приношу всі справи життя мого, а Ти щедрою рукою Своєю поблагослови мою щиру працю і мої добрі наміри і веди мене дорогою безпечною, щоб не похитнулися ноги мої. Я дякую Тобі, Отче Небесний, за всі щедрі дари, які подає нам батьківська рука Твоя.
Я прославляю Тебе, Творче і Владико неба і землі, Як Радість життя нашого, як Світло, що життя наше освічує, як Законоположника, що життя наше на праведну путь наставляє, як Судцю, що всім віддасть по заслузі, як Доброчинця, що щедрою рукою допомагає тим, хто на Тебе надіється. Нехай же благоприємною буде Тобі нинішня молитва, наче кадило запашне, як щира жертва серця мого для Тебе, Господи. Амінь.
9. Ви входите в храм
Входити в храм потрібно тихо і благоговійно, як в дім Божий, таїнственне житло Царя Небесного. Шум, розмови, а тим більше сміх опоганюють святість храму Божого і велич перебуваючого в ньому Бога.
Пам'ятаймо, що церква - це дім Божий і тому треба тут поводитись гарно й побожно.
Входячи до храму та виходячи з нього, потрібно тричі перехреститися і поклонитися в пояс в напрямку вівтаря.
До Служби Божої належиться приходити завчасу, щоб спокійно, без шуму, увійти в храм. Потрібно підійти до святкової ікони, яка лежить на аналої посеред церкви. Потрібно, підходячи до тетраподу, перехреститись, поклонитись і поцілувати ікону (або ікони), що лежить на тетраподі, потім знову перехреститися, поклонитися і відійти на своє місце. У храмі ми можемо помолитися за себе, за своїх рідних і знайомих, за їх здоров'я та благополуччя. Для цього підійдіть до якої собі бажаєте ікони і помоліться.
За звичаєм, входячи до храму, можна придбати свічку і поставити її на підсвічник перед іконою з молитвою за здоров'я або спокій душі. Там, де можна придбати свічку, є звичайно багато іншого цікавого, що можна придбати, як наприклад хрестики, іконки і ін.
10. Ваша поведінка у храмі
У святому храмі треба поводитись побожно, бо ж тут Господь невидимо присутній з нами. «Господь спасає впокорених духом» (Пс. 34, 13), і треба перестати думати про земне, а тільки про небесне: «До неба піднесімо серця!» А псалмопівець Давид вчить нас: «У храмі Його (Божому) все належне Йому виголошує славу» (Пс. 29, 2).
Далі, як навчає нас Митрополит Іларіон, «хто соромиться у святому храмі прилюдно виконувати приписи й обряди своєї віри, той не християнин». Ісус Христос сказав: «Кожного, хто Мене визнає перед людьми, того перед Небесним Отцем визнаю і Я. Хто мене відцурається перед людьми, того і Я відцураюся перед Небесним Отцем Моїм» (Мт. 10, 32-33).
Проходити між царськими вратами і Святим Престолом може тільки посвячена особа. Світська особа проходити тут не може.
Стародавнє «Навчальне повідомлення» вказує: «Неосвячена рука ніколи нехай не торкається освячених Тайн і головних речей на Престолі під загрозою смертельного гріха і під великою епітимією (церковною покутою), крім випадків великої якої потреби».
Читці, а також усі прислужники, виконуючи свої обов'язки, можуть не кланятися народові (23 канон Картагенського Собору 318 року).
Нікому, крім єпископа, священика і диякона не дозволено входити в Царські врата, бо ними у Святих Дарах, входить Сам Христос - Цар слави. «Не подобає жінці входити до вівтаря», - так наказує 44 канон Лаодикійського Собору 364 року по Христі.
Прийшовши до храму, потрібно пильнувати стати синами Божими, бо усі ми тут рівні, однакові. Усі ми брати один одному, тож виявляймо найбільшу любов один до одного, любов справді гарячу, справді братню!» - як писав Митрополит Іларіон.
Виходити з храму Божого до закінчення Богослужби не прийнято, -виходити можна тільки по закінченні Богослужби, як наказує 9-е Апостольське правило.
На кінець ще одне зауваження батькам. Батьки! Завжди пам'ятайте, що у храмі є діти, які від вас, старших, навчаються поводження у храмі Божому. Тож покажіть їм гарні приклади, щоб вони (діти) брали гарний приклад від своїх батьків.
11. Попередні відомості про Літургію
Літургія - спільне (загальне) Богослуження, під час якого підносяться молитви до Бога та звершується Таїнство Святого Причастя. Літургія - слово грецьке (λειτοσ - загальний, спільний та ερχοω - справа, діло) означає «спільне служіння». Але оскільки на Літургії приноситься подячна і похвальна жертва Богові, то її головна частина зветься Євхаристією (від грецького слова «подяка»).
Літургія відправляється перед обідом (полуднем). Вона пригадує життя й науку Христа Спасителя, останню Вечерю та страждання Христа, як рівно ж Його воскресіння та вознесіння.
12. Про походження чину Літургії
Таїнство Святого Причастя було встановлене Самим Ісусом Христом. На останній - Тайній Вечері Господь взяв хліб, поблагословив і роздав учням, промовлючи: «Прийміть, споживайте - це є Тіло Моє, що за вас ламається на відпущення гріхів; це творіть на Мій спомин» (Мт. 26, 26; Мк. 14,22; Лк. 22, 19; 1 Кор. 11, 24). Потім взяв чашу з вином, розбавленим водою, і подаючи її учням, сказав: «Пийте від неї всі - це є Кров Моя Нового Заповіту, що за вас і за багатьох проливається на відпущення гріхів (Мт. 26, 26-29; Мк. 14. 22-25, Лк. 22, 19-20). Після цього Господь сказав: «Це творіть на Мій спомин» (Мт. 26, 28; Мк, 14, 24).
Згідно з цією Господньою постановою, святі Апостоли, відразу ж після вознесіння Христового на небо почали щоденно звершувати Таїнство Святого Причастя, поєднуючи його з читанням Святого Писання, співом псалмів та молитвами (Дії 2,42. 46).
З цього й висновок, що перша Літургія християнської Церкви отримала початок ще в часи апостолів і приписується апостолові Якову, братові Господньому, першому єпископу Єрусалимської Церкви.З передань відомо, що св. апостол Яків склав першу Літургію за безпосереднім настановленням Самого Ісуса Христа. Ця Літургія і звершувалась в Єрусалимській окрузі до IV століття. Крім того, в давні часи були відомі ще дві Літургії - святого євангелиста Марка і св. Климента Римського. Перша звершувалась в Олександрійській окрузі, а друга - в Римській. По суті вони були дуже подібні до Літургії апостола Якова. Різниця була лише в тім, що в них було менше читання священних книг Старого Заповіту, бо Олександрійська та Римська Церкви складались великою мірою з навернених поган (язичників), для яких книги Старого Заповіту не мали такого значення, як для християн Єрусалимської Церкви, що складалась з навернених юдеїв.
В IV столітті Літургія була складена на письмі спочатку св. Василієм Великим, архиепископом Кесарії Кападокійської, а згодом святим Йоаном Злотоустим, архиєпископом Константинопольським. Остання Літургія з того часу увійшла у всезагальний вжиток і до сьогодні звершується у Православній Церкві на протязі всього року, крім Великого Посту, коли її відправляють тільки по суботах та у Вербну неділю.
З бігом часу до складу Літургії св. Йоана Злотоустого увійшли деякі доповнення, які не міняли її сутності. Так, до неї включено 1) пісню Ісусові Христові («Єдинородний Сину .»); 2) Трисвяте («Святий Боже .»); 3) Херувимську пісню («Ми таємно херувимів з себе уявляємо .») та 4) пісню «Нехай сповняться уста наші .» (з 620 року).
Слід зазначити, що Свята Літургія повинна звершуватись у священному храмі, на Святому Престолі і на антимінсі, освяченому архиереем.
13. Час і місце відправи Літургії.
Місцем для відправи Святої Літургії та інших Богослужб, повинен бути храм, освячений архієреєм, або „особою архієрейського сану”, яка повинна мати безпосереднє благословення від архієрея.
Ще з часів Старого Заповіту, кожне жертвоприношення мало своє місце. Сам Ісус Христос, затвердив і освятив Єрусалимську Святиню своїм перебуванням у ній, як у домі Його Отця: „Чого ж ви мене шукали? Хіба не знали, що я маю бути при справах Отця мого?” (Лк. 2, 49). Коли ж на останній Вечері, Ісус Христос встановив Новий Заповіт: „І взявши хліб, віддав хвалу, поламав, дав їм і промовив: „Це моє тіло, що за вас віддається. Це чиніть на спомин про Мене”. Так само і чашу по Вечері, кажучи: „Ця чаша – це Новий Заповіт у моїй крові, що за вас проливається” (Лк. 22, 19), тоді змінив і місце жертвоприношення: бо відбув останню Вечерю в приватному домі: „Скажіть господареві дому: Учитель тобі каже: Де світлиця, в якій я з учнями моїми міг би спожити пасху ?” (Лк. 22,11).
За прикладом Ісуса пішли його Апостоли, учні, а за ними і перші християни, як про це свідчиться в Діяннях: „віруючі були разом й усе мали спільним . Щодня вони однодушно перебували в храмі, ламали по домах хліб і споживали харчі з радістю і в простоті серця; хвалили Бога і втішались любов'ю всього люду”. (Дії 2, 44-46).
Потім, почалися кроваві переслідування християн і жертвоприношення відбувалось тайно по приватних домах. Пройшло декілька часу і між 270-295 роками християни мали спокій та мир, і Божественні Літургії відправлялися прилюдно по церквах і були загальновідомі. І знову, темні сили не дрімали, і року 295-го настало найлютіше переслідування, й тоді християни знову мусіли тайком, приватно по домах, або в катакомбах приносити безкровну жертву, аж до 313-го року, до – Міланського Едикту за Костянтина Великого. Міланський (Медіоланський) едикт надав християнам рівні права з язичниками та всіма іншими релігіями держави. Костянтин й надалі відстоював інтереси Церкви і християнство стало у його час (з 324 р.) державною релігією. І від того часу по церквах вже стали явно славити Бога й приносити безкровну жертву. І з того часу аж до сьогодні зобов’язує закон, що Божественні Літургії мають відбуватися в храмі – місці, посвяченому на Богослужби, за маленькими винятками, коли в надзвичайних випадках вони відбуваються під відкритим небом.
Отже, звичайним місцем для Божественних Літургій є церква, Храм Божий, де Спаситель наш перебуває у Кивотах утаєний у Пресвятій Євхаристії. Тому саме тут має відправлятися Літургія, жертва чиста, про яку згадує вже пророк Малахія: „Не до вподоби ви мені стали – говорить Господь Сил, - і не милі мені приносити з рук Ваших. Бо від сходу сонця аж до його заходу між народами велике ім'я Моє, і на кожному місці, Моєму імені, приноситься кадило й чиста жертва: бо Моє ім'я між народами велике, - говорить Господь Сил.” (Мал. 1; 10). Відносно місця жертвоприношення (Літургії) можна сказати таке: „Божественну Літургію належиться відправляти на посвяченому престолі, в церкві, або каплиці, посвяченій, або благословенній. Привілей переносного Престолу дає право відправляти повсюду, але в гідному місці і на антимінсі. Деякі старші й немічні священики отримують (від Єпархіального Архієрея) право приносити безкровну жертву в своєму домі, але всі церковні приписи відносно „гідного місця” мусять бути збережені.
В нашій Православній Церкві відправляються такі Літургії: Св. Йоана Злотоустого, Св. Василія Великого та Літургія Раніш Освячених Дарів. Чин (відправа) Літургії Св. Василія Великого подібна своїм змістом до чину Літургії Св. Йоана Злотоустого: різниця між ними полягає лише в тому, що Літургія Василія Великого має довші таємничі молитви, які читає священик (під час її відправи), і саме через це, хорові співи на цій Літургії бувають більш протяжні.
Літургія Св. Василія Великого відправляється тільки 10-ть разів на рік: у навечіря Різдва Христового та Богоявлення, (або в самі дні цих свят, коли вони припадають на неділю чи понеділок); у день Святого Василія Великого (14 січня за новим стилем), у перші п’ять неділь Великого посту, а також у Великий Четвер і Велику Суботу (страсного тижня: перед Пасхою).
Літургія Раніш Освячених Дарів Святого Григорія Двоєслова* служиться тільки у Великий піст. А саме: у середу і п’ятницю перших шести тижнів, у вівторок або четвер 5-го тижня, а також перших три дні Страсного тижня (тобто понеділок, вівторок і середу. Цю Літургію в народі ще називають „Сорокоуст”**.
У всі решта дні, протягом року, служиться Літургія Св. Йоана Злотоустого.
14. Літургії Св. Йоана Злотоустого та Василія Великого: поведінка віруючих підчас трьох головних частин цих Літургій:
а) Проскомідія*
Проскомідією називається перша частина Літургії, на особливих священнодіях якої, з принесених хліба і вина готуються речі для Святої Євхаристії, і при цьому відбувається попереднє поминання членів Церкви Христової – небесної і земної.
Оскільки це є перша частина Служби Божої, вона служиться без супроводу хору чи четця, хоча підчас відправи проскомідії належиться четцю служити 3-й і 6-й часи (години), які вичитуються перед Літургією. Проскомідія відправляється у Вівтарі і безпосередньо на жертовнику, тільки священиком та з допомогою диякона (якщо такий є).
Зазвичай, підчас служіння проскомідії люди лише починають сходитися на Літургію, то про поведінку, під час цієї першої частини Служби Божої сказати щось важко. Потрібно дотримуватися, звичайно, всіх норм поведінки в храмі, - варто приходити зарання, підійти до тетраподу (перед іконостасом посередині храму), прикластись до ікон, які знаходяться на нім, перехрестившись, піти помолитись і спокійно стати на своє постійне місце і чекати початкового виголосу священика (після кадіння) Літургії Оголошених „Благословенне Царство .” Та звичайно потрібно вимовити молитви перед початком Божественної Літургії; їх є дві: „Господи Ісусе Христе . Амінь”, та: „Духу Святий Боже: відкрий очі, .”.
Молитва перед початком божественної літургії
Господи Ісусе Христе, щедрий і милостивий до всіх, що до Тебе звертаються, молюся Тобі: дай мені зі щирістю, любов'ю, та страхом і всією увагою аж до кінця цієї служби Божої пробути і з совістю та щирим серцем Тобі молитися, Милосердному Богові. Господи Царю, вислухай мене, що благаю Тебе, і прости мені гріхи мої, бо Ти один милосердний, і Тебе славлю з Отцем і Святим Духом навіки. Амінь.
Духу святий Боже: відкрий очі просвіти розум, очисти серце і вуха мої і дай мені благодать для пізнання і слухання превеликих тайн Служби Божої.
б) Літургія Оголошених
Літургією Оголошених називається друга частина Літургії, підчас якої, в перші віки християнства дозволялося бути присутнім і храмі не тільки віруючим, але і оголошеним та тим, що каялися.
Оголошеними називалися ті, які ще не прийняли хрещення, а тільки до неї готувалися через усне „оголошення” (повчання), тими що каялися, називалися люди із віруючих, які за тяжкі гріхи не допускалися до прийняття Св.Тайн (Євхаристії) і, які знаходилися під забороною.
Ця друга частина Служби Божої символізує життя Ісуса Христа від Його втілення до страждань.
До Літургії Оголошених в давні часи входили: псалмоспіви, читання з стародавнього і новозавітного писань, пастирські повчання і на кінець молитви за оголошених, тих що каялися, і за біснуватих.
З бігом часу в змісті Літургії Оголошених з’явились деякі зміни. В тому змісті, по якому вона досі звершувалась, складається з наступних частин:
1) початкові моління (Велика Ектенія)*;
2) антифони** (більша частина взята з псалмів);
3) вхід з Євангелією;
4) читання з Апостола і Євангелії;
5) Ектенія потрійна і за оголошених.
При відправі цієї частини Літургії, Свята Церква нагадує богомольцям про благодіяння Божі людям і просять їм милості Божої, готує віруючих до належної молитовної участі при відправі Святої Євхаристії.
Віруючі, підчас Літургії Оголошених, повинні звертати увагу на існуючі благословення. Підчас, всієї Служби Божої є виголос – благословення „Мир усім”, „Благословення Господнє на вас .” та інші: треба пам’ятати, що, коли священик благословляє людей рукою хрестоподібно, то віруючим хреститися не потрібно, а треба схилити голову і скласти руки під благословення.
Потрібно знати, що коли священик кадить, то хреститися також не потрібно, а тільки схилити голову: бо коли кадило звернене до людей, то це свідчить що Дух Святий сходить на всіх вірних, як носячих в собі образ (подобу) Божу, тому і за традицією у відповідь на кадіння прийнято нахиляти голову.
І на кінець ще одне зауваження: якщо священик благословляє вірних Євангелієм, хрестом, чашею (потирем), або іншими якими речами, то належиться хреститися, тобто осінювати себе хрестним знаменням.
Літургія Оголошених закінчується виголосом диякона „Всі оголошені вийдіть .”, тобто, щоб всі оголошені (нехрещені: хоча тепер в храм входять майже всі хрещені, оскільки майже всі люди приймають Святе Таїнство Хрещення), вийшли з храму. А тоді вже починається Літургія вірних.
в) Літургія вірних
Літургією вірних називається третя частина Служби Божої, в якій Святі Дари, приготовлені на проскомідії освячуються і перетворюються в Тіло і Кров Христові, і приносять в жертву Богу Отцю, а потім даються віруючим для Причастя. Це найважливіша частина Служби Божої, підчас, якої в храмі можуть залишаться тільки вірні, тобто ті, які прийняли хрещення і не мають тяжких гріхів.
На цій Літургії зображуються Тайна Вечеря Господа, Його страждання і смерть, воскресіння з мертвих, вознесіння на небо і друге пришестя на землю.
До складу цієї частини Служби Божої входять:
1) приготування до священнодійства безкровної жертви, або до святого піднесення дійства;
2) святе піднесення;
3) приготування вірних до причастя;
4) Причастя;
5) заключні дії.
Точніше, - в її склад входять: дві ектенії (короткі: малі), Херувимська пісня, Великий вхід, Благальна ектенія, Символ віри, Євхаристичний канон, прохальна ектенія, молитва Господня, благословення, перетворення і приготування до Причастя, Святе Причастя, ектенія подяки, відпуст.
Щодо поведінки християн на цій частині Літургії, то тут слід зосередитись на таких моментах:
1) В деяких Церквах, є звичай, підчас Євхаристичного канону коли хор велично співає „Свят, Свят, Свят Господь Саваоф, повні небо і земля слави Твоєї”, люди вклякають на коліна. Але треба пам’ятати, що з часу свята Пасхи до Вечірні після Божественної Літургії у день Святої П’ятидесятниці (Зелених Свят), а також від Різдва Христового (7 січня) до Богоявлення (Йордану: 19 січня), - в ці два періоди в році, молитись належиться стоячи (на коліна не стаємо).
Після Євхаристичного канону і виголосу священика „За Пресвяту, Пречисту .”, тобто, - коли хор починає співати „Достойно є .” – ми вже стоїмо: бо до цього часу молились на колінах.
2) Також є звичай приклоняти коліна підчас Читання Євангелії (хоча це трапляється дуже рідко), Символа Віри, Молитви Господньої, з „Єдин Свят .” до „Нехай повні будуть уста наші .”.
3) Після закінчення Молитви Господньої „Отче наш”, ті, хто попередньо сповідався і може приймати Святе Причастя, готують себе до прийняття цих божественних Тайн, підходячи наперед до тетраподу і чекають на слова молитви (щоб повторювати за священиком) „Вірую Господи і визнаю”.
Після відпусту Літургії (по її закінченні), віруючі ще раз моляться в храмі, і спокійно, благовійно розходяться по домівках, читаючи молитву подяки після Служби Божої: „Дякую Тобі, Боже . Амінь”.
МОЛИТВА ВДЯЧНА ПІСЛЯ СЛУЖБИ БОЖОЇ
Дякую Тобі, Боже, Спасителю мій, усією душою моєю і тілом, величаю, славлю і вихваляю Тебе, що сподобив мене, грішного, взяти участь у принесенні Твоєї безкровної і словесної жертви за наші гріхи і на спомин Твого земного життя, спасаючих мук, хресної смерті, преславного воскресіння і вознесіння на небо. Молюся Тобі: всі мої гріхи обмий, очисти і прости, і дай у всі дні життя мого творити волю Твою і в чистій совісті приносити подяку й молитви Тобі з Предвічним Твоїм Отцем і Пресвятим, Благим і Животворчим Твоїм Духом нині, і повсякчас, і на віки віків. Амінь. г) Пояснення основних моментів Літургії Оголошених і Літургії Вірних
|
| Категорія: Мої статті | Додав: юзя (26.07.2013)
|
| Переглядів: 19761
| Рейтинг: 3.5/10 |
|
